Я пам;ятаю січових
і сподівання і могили
на берегах річок крутих,
на схилах до ланів похилих.
Я пам;ятаю в їх очах
красу до головокружіння,
і глибину не по роках,
і не по ніжності сумління.
Таким кохатися в садах,
а не тулитись по окопах.
Біля таких і смерть сама
стає сповагом до роботи.
В січневім небі січові
на віки вічні загубились.
Надій і суму вартові,
все мають крилами без милиць.
А по землі, а по землі
колише вітер жовте жито.
За синє небо журавлі
сповна сплатили боже мито.
про сiчових
© Copyright: Цветков Александр, 2026
Свидетельство о публикации №126070102366
Свидетельство о публикации №126070102366
Рецензии
Щиро дякую - вельмишановний пане Олександр! Мало хто, здається - зрозумів сенс цього твору: позаяк - так і повинно бути, особливо - на сьогодення...
Тисну - долоню Вашу, та стаю - поруч!
З повагою - Ігор Литвиненко.
Чуть-Чуть Другой 06.07.2026 19:07 • Заявить о нарушении
Тисну - долоню Вашу, та стаю - поруч!
З повагою - Ігор Литвиненко.
Чуть-Чуть Другой 06.07.2026 19:07 • Заявить о нарушении