Я прийду

Я потім з;явлюсь без речей, без бажань, без здобутків, до атома зважений вами, легенький і швидкий, як лань. Тихенько зітхну: ось життя промайнуло… стальним ланцюжком із зневаги, жорстоких образ та ще низкою розчарувань. Я просто прийду, щоб пробачити всіх вас востаннє, ще раз подивитись на світ, який вигадать зміг… Я сам вас знайду - не потрібні мені привітання: мій шлях в невідомість, де щастя та отчий поріг. Не буде ні слів,ні гірких та пекучих зізнань, нічний вітерець
завітає до тихих вікон. Стара моя пам’ять розгОрне пожовклий роман про любов і жалі, що розтанули, наче полон. Я ще повернусь, наче осінь прозора й ласкава, як подих легкий,що торкається втомлених вій, і якщо упізнаєте — тоді посміхніться яскраво, без слів і питань, як для друга далеких надій.  Прийду не судить,  шукати від вас розуміння, не тривожити серце докорами прожитих літ, я прийду берегти від печалі, біди і сумління, від гірких каяттів, від розлук і від болю образ. А допоки: любіть! Бо даровані дні — не навіки, хай сміються серця, хай горить у домівці вогонь. Будем хліб розділять, і вИна вживати, як ліки, і тепло віддавати, не чекаючи плати, либонь. Будем друзів стрічать, і мовчання цінити без слова, і дивитись у даль, де зоря догорає одна. Бо у кожного з нас є своя незбагненна дорога… Все це потім, колись, а сьогодні — любов і весна.