нас нема, ми лише тiнi у вiршах

***
ти лежиш у гамаку
під покровом двох вітражних соборів,
небо сиплеться блакитними квадратами попелу;
усім засмаглим тілом ти фантазуєш себе
лакованим дитинчам віолончелі:
ось тут і тут пройдуть червоні нерви,
проляжуть тугі струни;
а тіні гілок задумливими пальцями
перебирають твоє обличчя, що змінюється у світлотіні,
змійливі  пасма.
і в очах пульсують сірі мигдалини неба,
щось недобре, інопланетне рветься назовні.
так протипіхотна міна у лісі — з часів другої світової —
втомилася лежати, іржавіти роками у сирій землі
під густою травою. і чекати кроків,
його кроків.
ти втомилася чекати кохання. відштовхнувшись ногою
від стовбура яблуні (зняла босоніжки),
розгойдуєш небо цілком — тушу синього бика
на сонячному рожні,
а тіні листя чаклують  над твоїм обличчям,
так діти зображують чародіїв, гарріпоттерів, чаклунів —
сітчаста магія тиші й сірі очі
уповільненої дії...

***
нас немає, ми лише тіні у віршах.
уяви проекцію буття
в голові Бога —
планета закінчилася, як фільм, але у розумі
Всесвіту спогади співають
і тривають, і люди
витягуються
вертикальними стовпчиками символів,
пташенята диму.
ось відірвалися від землі.
щось залишається назавжди і завжди,
третя сигнальна система
привидів.
ні, я не житиму в своїх віршах,
але й не зникну, і неважливо, читають мене чи ні, —
це лише мишачий послід ідеї,
на жаровнях бронзових жуками сад.
але я поруч десь,
вишневий згубний цвіт.




- з книги віршів  "Нас немає, ми лише тіні у віршах" 2026,   вид. "Каяла", Україна
до збірки поезій увійшли вибрані тексти, написані автором у період з 2013 по 2021 рр