Неземний страх в опудало щастя,
Я зазделегідь схована в утробі кита.
Там за горизонтом , зглянься,
Ієрихона розчинені врата.
Я тебе питаю : Де нас звела пісня?
Де ми розкидали яшмові берега?
Я нап'юсь цим кубком вина аж до вінця,
Хоч моя сорочка ще не сплетена.
І пливуть за кругом каравани часу,
Світить в очі місяць із похилої верби,
Я за тими зграями птахів тихенько плачу,
Та на моїх перстах яшмові перли.
Яшмов перли
© Copyright: Надежда Устинова, 2026
Свидетельство о публикации №126062807532
Свидетельство о публикации №126062807532
Рецензии