Иду по жизни...

Іду; життя;м... Стара;нно, щоб не впа;сти.
І не роби;ти і;ншим лю;дям зло;.
Дале;кими світа;ми бро;дить ща;стя,
В края;х, де лі;то і завжди; тепло;.
Печа;лі й ра;дощі? То є у ко;жній до;лі.
Кому;сь — щось бі;льше, а кому; — усе;.
Так ві;тер ба;виться у ромашкОвім по;лі,
Бджолу; до кві;тки, гра;ючись, несе;.
Дивлю;сь вночі; у не;ба глибину;,
Шука;ючи в сузі;р’ях зна;ки Бо;жі,
І ві;дчай, що підхо;дить, геть жену;,
Бо і;стини для се;бе не знахо;джу.
Мина;ють дні і па;дають в пітьму;,
Майбу;тнього не ві;даю обли;ччя.
Звик до тепла;, до хо;лоду, й тому;
Буття; прийма;ю змісти таємни;чі...
ПисАти вла;сну до;лю від руки;?
Віршо;вані рядки; чи будуть вда;лі?
В поло;ні вічнім Ві;чності ріки;
І чо;вен мій несе; в незна;ні да;лі...
Чи є у ме;не хоч яка;сь мета;?
Про спо;кій мрі;ю. Та коли настАне?
Здає;ться, ща;стя — ні, не висота;,
У врАнішнім загорнута тумані...
Червне;вий ве;чір мо;стить на порі;г,
Нагрі;те ті;ло в ко;вдрі кольоро;вій.
День вто;млений прийшо;в з лихи;х дорі;г,
Не;має си;ли ви;мовити й сло;во...
Дале;кими світа;ми бро;дить ща;стя,
В края;х, де лі;то і завжди; тепло;.
Печа;лі й ра;дощі? Аби; хоча; б не впа;сти!
Візьме; хто бі;льше, ме;нше — все одно;...
Мина;ють дні і па;дають в пітьму;,
Майбу;тнього не ві;даю обли;ччя...