Тихо дихає сад,
пломеніє замислений вечір,
На вологій траві
посміхається крапля роси.
Опускається дощ
запашною вуаллю на плечі,
Воскрешає в душі
неймовірно п’янкі вечори…
Пахне м’ятою луг,
і розкриті троянди, і тиша…
Сонце ніжно струмить
промінці на небесну блакить.
Кожна крапля роси
сподівання у серці колише,
Залишає в душі
прохолоди довершену мить.
Вечір шепче крізь дощ:
«Все лихе неодмінно минеться,
Сум розтане, мов лід,
і затишок відчує душа.
Прийде ранок і знов
ласка неба на землю проллється,
А малиновий схід
романтичні навіє чуття…”
Замислений вечiр
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126062700903
Свидетельство о публикации №126062700903
Рецензии