дiвчина-осетер

***
туман, як чай з молоком —
акуратно налитий у листяне блюдце саду;
тиша — прозора плямиста кішка —
обережно бере мою свідомість за холку і приносить до неї,
у приватний будиночок із відчиненим вікном.
вона не спить, дивиться телик,
по її обличчю-планеті
гуляє бузковий космічний вітер.
навіть у напівтемряві я бачу веснянки на щоках та лобі,
ніби хворий осетер жбурнув їй в обличчя
жменю ікринок: «на, виняньчиш на сонці,
а мені не вижити ...»
а туман — димчастий пес  безпам'яття  — ув'язався за мною,
цей вечірній світ — кефір із чорнила:
пий його очима, вухами, потилицею. поки він свіжий.
і ніхто не помітив, як настала ніч.
але я розгледів її,
і місяць хвилястий з нерівними краями,
плавник помаранчевої рибки;
чому вона не хотіла виконати моє бажання? чому
я так любив зариватися у її волосся,
як злодій у копицю сіна?
чому тут тумани такі смачні — чай з молоком,
і дівчина-осетер із зеленими очима...







- з книги віршів  "Нас немає, ми лише тіні у віршах" 2026,   вид. "Каяла", Україна
до збірки поезій увійшли вибрані тексти, написані автором у період з 2013 по 2021 рр