Згадка про Одеське кохаання

Дощ поливає наче із відра,
та на душі моїй осіння пустка,
прийшла до нас дощів рясна пора
і принесла той спогад про відпустку.

Як серпень людям щедрість дарував
вивчав Одеси-матінки пейзажі,
мов пензликом майбутнє малював
я на піску його місцевім пляжі.

Було обом нам хороше тоді,
як дні для нас і ночі не згасали,
коханням присягались на воді,
де хвилі моря ніжно колисали.

Щодня удвох горнулись до води.
бо так палило сонце в високості,
кохання,хвилі знищили сліди,
та стогін чайок кликав знов у гості.

Я довгі вії згадую її,
що схожі на регат стрімкі вітрила
і міні-відпочинку дні свої,
й кохання хвилю,що обох накрила.

Блаженства обіймав щоденно час
відпустки дні казковими здавались,
тоді цілково настрій мій погас,
як на прощання вдвох поцілувались.

Не стримуючи сліз тужив перон
згадалось літо,наше те,останнє,
як серцем проводжав її вагон,
що в нас поцупив пристрасне кохання.

Я знову чую музику жалю
це серпня згадка зустрічі остання,
його я не забув,бо ще люблю,
поема про приречене кохання.

червень 2026
О.Чубенко-Карпусь.