повернення
Коли в повітрі припах смерті,
життя й пів мідяка не варте,
душа, втрачаючи підпертя,
зісковзує притьмом у тартар.
А тартару того і треба:
розбуджене лютує лихо,
тяжіє безпорадне небо,
в драговину вгрузає тихо.
Там темрява — потворний наріст,
там ніч, як біс із закапелку,
і горло стягує ненависть —
цупка задушлива петелька.
Сумління списує у втрати,
за добре видає зловтішне,
щоб розучились відрізняти
людці від праведного грішне.
Та вірне слово запобіжне
нову яву і час віршує,
виплекує кохання ніжне
і немовля нове віншує.
Та десь на висилках любові
терпіння в жерлі вигорання
тримає вись на чеснім слові,
розпалює нове світання.
Щоб вірусився сонця паблік,
зі світлом римувались душі
і, підпираючи заслаблих,
наснаги набували дужі.
Щоб — кров за кров, за пломінь пломінь —
каралася кривоприсяга,
тримався білий світ за промінь,
утримуючи рівновагу.
повернення
© Copyright: Ирина Юрчук, 2026
Свидетельство о публикации №126062206670
Свидетельство о публикации №126062206670
Рецензии