У дзеркалі токсична, наче ртуть,
На мене погляда холодна старість,
Яка печаль, що юність не вернуть,
В душі така непогамовна млявість.
Здаються нам брехливими людьми
Дзеркала ті, що нам говорять правду,
Від них біжиш, немовби від нужди,
Шукаєш порятунку, ждеш відраду.
Спішиш до парку, до кривих дзеркал,
Там дідусі сміються, ніби діти,
Сміється серце: “Це ще не фінал!
Ще старіти нам рано і марніти!”
А ті, що в дзеркалах, усі смішні,
Веселі, молоді і дуже гарні!
Життя струмує в милій метушні,
А ноти смутку і тривоги марні!..
І вже немає непривітних хмар,
Душа від дум сумних не завмирає…
Сміється серце, забува тягар
Років і днів, надію повертає…
Вiд болю до радостi
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126061801541
Свидетельство о публикации №126061801541
Рецензии
