Як непомірно стрімко час біжить!
Що сполохи мелькають пори року,
а кожна з них – краплиною дрижить
і падає до вічності потоку.
Змива безжальним селем часоплин
життя, цивілізації, епохи…
Як гірко на устах доби полин
гірчить на тлі пори чортополоху.
Нам нежить віку заважає жить
настільки, що життя не помічаєм.
Як нині надто хутко час біжить,
а ми його на чвари витрачаєм…
Поспішність – це дорога в небуття,
хвороба люта нинішнього часу.
Вона усім скорочує життя,
бо обертає люд у біомасу.
16.06.2026
Нежить вiку
© Copyright: Олександр Мачула, 2026
Свидетельство о публикации №126061603291
Свидетельство о публикации №126061603291
Рецензии
