Смуток

                "А треба жити. Якось треба жити.
                Це зветься досвід, витримка і гарт.
                І наперед не треба ворожити
                І за минулим плакати не варт."
                Ліна Костенко



Чи ви хоч раз губились в повній тиші,
коли у ній ні подиху, ні звуку,
коли усе ставало вмить колишнім,
життя ламали втрати та розлуки?

Ну, от і все. Дверей лиш чути стогін-
чомусь не зачиняє їх минуле.
Оглянешся - й не бачиш тут  нікого,
здається, що про тебе всі забули.

І начебто й нема у тім потреби,
але приходить, пізно або рано,
минуле, що нагадує про себе,
нескоро ще загоїться ця рана...

Втрачаєм друзів, рідних і коханих,
вони присутні довго поруч з нами.
Стікаєм кров‘ю ми від бід незваних,
блукаємо, віднесені вітрами.

Та часом змін чекати годі в долі,
вона  ні в кого згоди  не питає.
Нам треба жити, попри втрати й болі,
доволі тиші випивши, до краю.

************************************************
Большое спасибо Семёну Кацу за замечательный перевод:

Из Елены Войнаровской. Печаль
Семён Кац

А вы хоть раз терялись в полной тиши,
Когда нет ни дыхания, ни звука,
Всё прежнее мгновенно стало лишним,
Остались лишь потеря и разлука?

Ну вот и всё. Ты слышишь только стоны,
И прошлое не закрывает двери,
Как будто нет родных и нет знакомых,
Остались лишь разлуки и потери.

Прошедшее тебе уже не нужно,
Но возвратится поздно или рано,
Оно твоим желаньям непослушно,
Оно болит незаживлённой раной.

Теряем мы друзей, родных, любимых,
Они незримо остаются с нами,
И мы живём, от горя нелюдимы,
Как будто унесённые ветрами.

Мы перемены ждать не можем боле ,
Глухая тишь душою овладела,
Но нужно жить, одолевая боли,
Упившись этой тишью до предела.

Оригинал:http://stihi.ru/2026/06/26/6601