Тiнi Любовi

                ТІНІ ЛЮБОВІ

Спливає оксамитом ніч, немов терпке вино
Й стискає подих серце в зашморгу струною
Серед туману пустки з пам’яттю німою
Про неймовірне – наче вчора – так давно.

Можливо згадуєш в замрії дні змайнулі,
Коли розкішно я твій трепет з вуст збирав
Так неквапливо, ніби спрагу. Пив і напував
Любов коханням. Й раптом ми – минулі.

А почуття тоді тримали небо над собою
Й світи гасили зорі ніжно – із обіймів в сни.
Так дивовижно. Квітоцвіти спільної весни
Опали осінню і вмерли.., всніжені зимою.

Тепер вже сутінки малюють профілі на склі
І холод дихає відлунням ледь відчутним.
Ми – тиша. Розчинилися у вимірі відсутнім,
Лишивши лиш дві тіні – плями на Землі.

Сконала зрадливо ота, що долі обвінчала –
Її ми поховали вдвох між блиманням тривог.
З розмаю раю, так буває, зчаклувався смог
Відчуження чуттів: Любов нас не впізнала.

                Павло Гай-Нижник
                15 червня 2026 р.