Я в дзеркалі шукаю свій туман
Та крижану, німу, глибоку пустку.
Твоє кохання — замкнутий обман,
Що горло стиснув, наче біла хустка.
Я вишила тебе на полотні,
Яке тепер лежить, порване скраю.
Скажи, чому так холодно мені
В твоїх словах, де я тепер вмираю?
Ти так моєї сповіді хотів?
Тож забирай цей крик та слухай тишу.
Серед мільйонів спалених мостів
Я це кохання помирати лишу.
Візьму вогонь — і вишивку спалю,
Хай дим летить у небо дико й втішно.
Я більше ні хвилини не люблю —
І тільки попіл в кулаці залишу.
Бiла хустка
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126061408245
Свидетельство о публикации №126061408245
Рецензии
