Слова толпятся...

Слова юрбляться, черга їх росте,
Мереживо плететься - наче доля -
Прозоре часом, часом і густе -
Як вітер - спить, то знов - гуляє полем.
Буремний світ... А серце - хоче спів.
Дарунок чий - то з тихих днів дорога?
Потрохи червень землю та зігрів.
Не знаю, хто це вимолив у Бога?
Знов хмурості із неба. З сірих хмар
Мій ніжний ранок! Може, ти - для мрій?
Ще місто спить, сни набувають чар,
Що спОвнені на мир простих надій.
Мої вірші - від себе спроба втечі,
Коли змією в душу лізе сум?
Не має значення: чи день, чи ніч, чи вечір,
Бо це є час польоту справжніх дум.
Шепоче хтось: "Оце ще запиши!".
Слова в рядках колишуться легенько.
Мої вірші - то музика душі,
Душа співає, як дитині ненька...
Буремний світ... А серце - хоче спів.
Дарунок чий - то з тихих днів дорога?
Потрохи червень землю та зігрів.
Не знаю, хто це вимолив у Бога?
Недільний подих. Щось пташок не чуть?
Ні, заспівали! Й хмари розійшлися
День починає свій звичайний путь.
Ви вже прокинулись?Для вас - ранкова пісня ...
Шепоче хтось: "Оце ще запиши!".
Слова в рядках колишуться легенько.
Мої вірші - то музика душі,
Душа співає, як дитині ненька...
Шепоче хтось: "Оце ще запиши!"...