Співає сопілка –
і бачу я рідне село,
Хоча і радію
затишним місцям Братислави.
Ось тут біля гаю
веселе біжить джерело,
Та в серці лунають
прозорої Ворскли октави.
У кожнім акорді
звучить невтихаючий плач,
Що ллється сльозою
крізь гори, річки і кордони.
Синіючий обрій
не може розвіяти жах,
Бо лихом-війною
лякають ворожі колони.
Крізь дим і заграви
лунає розпачливий біль,
Та слово і пісня
єднають поранені душі.
У світі уяви
далекий ми бачимо дім,
А зірка вечірня
роки нам нагадує юні…
Голос туги
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126061007489
Свидетельство о публикации №126061007489
Рецензии
