про туман та маки
в один суцільний океан,
все тоне в нім — церковні глави,
каштани, ромів балаган,
Поча;йни луки, оболо;ні,
на бережи;нах у ріки
такий туман, що і долоні
нема на відстані руки,
безсиле око в крейдяному
напливі охопити суть,
і тільки чутно, як в такому
тумані ходики ідуть,
цок-цок — підкови по бруківці,
від Флора з Лавром на Узві;з,
в імлі, не як в самооцінці,
нема нічого навідрі;з,
а є мана і випадковість,
і несподіванки пасаж,
і як німотно плаче совість,
коли розсіється міраж,
і стане видно — поодинці
ходили двоє в тишині,
доки їм доля на зупинці
не посміхнулась у вікні,
і в чисте небо — дзвони, дзвони,
і пишні маки по землі...
Іще не кров, утім червоне,
іще не рай, втім не в імлі.
Свидетельство о публикации №126060805453