Стікаються туману лави
в один суцільний океан,
все тоне в нім - церковні глави,
каштани, ромів балаган,
Почайни луки, оболоні,
на бережинах у ріки
такий туман, що і долоні
нема на відстані руки,
безсиле око в крейдяному
напливі охопити суть,
і тільки чутно, як в такому
тумані ходики ідуть,
цок-цок - підкови по бруківці,
від Флора з Лавром на Узвіз,
в імлі, не як в самооцінці,
нема нічого навідріз,
а є мана і випадковість,
і несподіванки пасаж,
і як німотно плаче совість,
коли розсіється міраж,
і стане видно - поодинці
ходили двоє в тишині,
доки їм доля на зупинці
не посміхнулась у вікні,
і в чисте небо - дзвони, дзвони,
і пишні маки по землі...
Іще не кров, утім червоне,
іще не рай, втім не в імлі.
про туман та маки
© Copyright: Цветков Александр, 2026
Свидетельство о публикации №126060805453
Свидетельство о публикации №126060805453
Рецензии
