Почуй мене, мамо

Там, на свіжій могилі, плакала мати,
Полум'я свічки вітерець сколихнув.
Почуй мене, сину! – почала благати,
Почала благати, - і я почув.
Почув я матусине ніжне словечко,
Ті сльози, що впали на груди мої,
Що аж стрепенулось холодне сердечко
Й хотілось з землі обійняти її.

                П-в;
Почуй мене, мамо, рідного сина,
Того сина, що нині в могилі лежить,
Почуй, мій народе, сім'я і родино,
Бо за всіх на тім світі моє серце болить.

Мені мати розкаже про нашу домівку,
Про тата і маму, братів і сестер,
Про квітучий садочок, весняну маївку,
Про небо блакитне, веселий Дністер.
А що ж мені, мамо, тобі розказати?
Чи зможеш ти все це у собі нести?
На світі оцім нема в мене хати,
Крім тої, що ви змайструвати змогли.
                П-в;

Є в мене, мамо, та сама домівка,
Гарне нове взуття й одежинка нова,
Та згасла у небі моя ясна зірка,
Мене вже, матусю, із вами нема.
Як хочеться, мамо, тобі розказати,
Як я молюсь на тім світі за вас!
Мене ви не можете бачити й знати,
Та я з вами невидимо буду весь час.
                П-в;