Во многом знании

"Во многом знании — не малая печаль!»
И упаси, Господь, мне ведать наперёд,
Когда и кто уйдёт в неведомую даль,
Туда, где Вечность издревле живёт,
Где тёплые дожди и сочных трав
Бескрайние поля, да с васильками,
Где я пойму, насколько был не прав,
Пытаясь Землю охватить руками.
Когда-нибудь все смыслы соберу,
И свет от звёзд — в неполную котомку.
Я нет, конечно, вовсе не умру,
А лишь уйду — неслышно и негромко,
Так не ответив на один вопрос:
Зачем я жил, простых не зная истин,
Где во Вселенной быстрых летних гроз
Себя пылинкой малою я числил?
«Во многом знании — не малая печаль!»
И упаси, Господь, мне ведать наперёд,
Когда и кто уйдёт в неведомую даль,
Туда, где Вечность издревле живёт.
Жаль, мне не ведать, знать что мог вчера,
Но пропустил бездушно, мимо глаз,
Что Истина — лишь только часть Добра,
Что вечно существует и без нас...
«Во многом знании — не малая печаль!»
«Во многом знании — не малая печаль!»


И украинский вариант:

"Багато знань — то є немалий сум!"
 І боронь, Боже, знати наперед,
 Коли і хто піде в країну дум,
 Туди, де Вічність так здавна живе,
 Де дощик теплий, з соковитих трав
 Поля безкраї, та ще й з волошкАми,
 Де зрозумію, скільки я не знав,
 Як мріяв Землю охопить руками.
 Колись усі я сенси враз зберу,
 І світло від зірок в одну торбинку.
 Я ні, звичайно, зовсім не помру,
 А лише піду — нечутно і не стрімко,
 Так не пізнавши: Я навіщо жив,
 Не знаючи малих і справжніх істин
 В буремнім Всесвіті із грозових дощів,
 Як був маленькою із мілліонів іскор?
 "Багато знань — то є немалий сум!"
 І боронь, Боже, знати наперед,
 Коли і хто піде в країну дум,
 Туди, де Вічність так здавна живе,
 Жаль, ще учора, може, й знати міг
 Але пройшов бездушно, сплющив очі:
 Лише існує Істина для тих,
 Хто в світ Добро несе і серед ночі.
 «Багато знань— то є немалий сум!»
 «Багато знань— то не немалий сум!»...