Десь у Каневi

Десь у Каневі за містом
На високій могилі
Господь мовив до Тараса:
«Встань, пророк мій милий,

Вільна стала Україна,
Встань і подивися,
За неї ти сльози лив
І лиха наївся.

Став Кобзар понад містом
На скелі високій,
Мовив: «Господи, мій боже.
Коли ж буде спокій?

Знов таки людей мордують,
Бідних та багатих,
І не шляхта, не царі -
Брати-демократи».

Над степами б’є в набат
Чорнобиль жахливий,
І несе людськую кров
Той Дністер бурхливий.

Страшно навіть розповісти
Про безглуздя тії,
А правителі невчені
Ще більш скаженіють.

«Народ винесе, заплатить
За помилки наші,
А дядьки з-за океану
Кинуть сала в кашу».

Подивився Тарас далі -
Вся імперія лежить,
Від Литви і до Кавказу
Вогонь тільки мерехтить.

Йосипа проклинають:
«Він тиран проклятий!»
Подивіться й ви на себе,
Собачата кляті.

На костях, на тлі кривавім
Будував вусатий
Вам майбутнє,.. ви ж в руїну.
Все в руїну, злодії пихаті.

Та й руйнуєте не так собі,
А з людською кров’ю,
Вбили більше все, ніж Сталін,
Все по безголов’ю.

Потупив Тарас очі,
«Коли ж буде спокій
Цим народам безталанним,
Господи високій?

Даруй ти їм святу мудрість.
Іісусе милий.
Щоб спинились, подивились,
Що се натворили».