Порiвняльне

Життя надії ставить на «зеро» --
І люди сходять з рейок, мов трамваї.
У Києві спускаються в метро.
В Донецьку – у підвал: метро немає.
Інстинкт один: уберегти життя.
На грань між клятим «завтра» і вчорашнім.
Бо дронів і ракет, що прилетять –
І нам, і вам буває дуже страшно!
Зайці тремтячі в зляканій красі.
І хай стара я і нікчемна жінка –
Вони страшні однаково усім:
Вам – по заводах, ваші – по будинках.
Оті, що не піднімеш голови.
Що нас тринадцять років світ не бачить.
Що так бездушно смієтеся ви –
І я сиджу перед екраном плачу.
У вас все «вище»: й гонор, і слова.
Куди там «бидлу», «ватникам» Донбасу!
То що ж так схоже -- летимо в підвал –
А ви в метро, велична «вища расо»?
Під смерті рик і шелест голосів
Різниця є, хоча й зовсім маленька:
У нас в підвали запускають всіх –
У вас же люди жмуться на ступеньках!
Горючим пеклом в карті ллється фронт.
Що болючіше – ну скажіть, дебіли:
Ряди могил у вас за горизонт –
Чи в нас Алея Ангелів – дітей, що ви убили?!!!
Життя для шкіл зробили ви страшне --
Гей, методисти (будьте всі здорові)!
І в мене запитання є одне –
Колись учительки української мови:
Нащо в Донбас качали ви права,
Навіщо вимагали вищих рівнів –
Якщо тоді вже, спідтишка, тоді вже! --
Ви готувались «бидло» убивать?!!!
Для чого був нечистий ваш парад?
Для чого папірці зі звітом срібні?
Нащо мішеней вам були потрібні
Змагання, конкурси і сто олімпіад?
До дошки поривавсь, летів весь клас!
О, як співали -- дванадцятибально! –
Про тих, що ще не вмерли! так похвально! –
Що завтра всі снарядами на нас!!!
Собі на смерть Майдани розвели.
Там ненависть кричала без упину.
В землі донбаській кров’ю полягли --
Самі розбивши неньку Україну.
І шкода всіх – хто вже торкнувся дна.
І в розпачі ховаються обличчя.
Коли ж оця закінчиться війна?
А може, як спаде -- вся ваша «вищерасна» кича?

Фото із Інтернету, дякую авторові. Серед такої чудової природи -- звідки воно з'явилося у вас, бажання убивати? Своїх родичів і земляків, громадян своєї країни? 2014-й рік...
                04.06.2026