Ти пробач мен...

Ти пробач мені, пробач моя матуся.
Може я занадто скритний до розмов,
Розуміїш я завжди в полоні грусті,
І не можу скинуть ціх святих оков.

Зрозумій же мам, нілюблю я розмови,
Де не бачу сенса щото говорить,
І тому мовчу нікажучі ні слова,
Та продовжую в мовчанні цьому жить.

Я люблю тебе матуся, дуже дуже,
І цінує піклування від душі,
Але хворий я, самотністтю застужен,
І бажаю вдома тільки лиш тиші.

Ти пробач мені, пробач моя рідненька,
За байдужість та за брак мого тепла,
Не байдужий і не черствий рідний Женька,
Хоч і робить часом вигляд того зла.

І тому пробач коли не йде розмова,
І від мене знову холод по спині,
Я благаю не шукай потрібне слово,
Коли я пилаю весь в шальном вогні.

Коли я пишу свої вірші рідна,
Я немов кидаю цей поганий світ,
І повірь мені матусь, така ціна,
Твого сина щоб йти за музой в слід.

Ти пробач мені, пробач моя матуся,
Може я занадто скритний від розмов,
Розуміїш я завжди в полоні грусті,
І не хочу скинуть ціх святих оков...
04.06.2026