У місто, що вчора ще дихало світлом,
Сьогодні приходить тривожна пітьма,
І небо над ним стає сірим і блідим,
Немов забуває, що зветься весна…
За вбитих людей, за зруйновані долі,
За дім, що лишився у попелі й млі,
У відповідь чути лиш вибухи кволі,
Що губляться десь у далекій імлі.
А біль не згасає від награних звернень,
Не меншає в серці від гучних новин.
Бо втрати людські не вміщаються в цифри,
І смуток не знає державних причин.
Де діти бояться заплющити очі,
Бо ночі приносять сирени війни,
Та навіть крізь морок, крізь втому пророчу,
Вони все чекають на світ без біди…
Мiсто, що забуло весну
© Copyright: Юлия Баклан, 2026
Свидетельство о публикации №126060401995
Свидетельство о публикации №126060401995
Рецензии