Місто дихає спекою. Липень. Нічне кафе.
Ти рахуєш збитки, і серце тріщить по швах.
Телефон на столі — як холодний німий трофей.
Всі розмови з подругами — наче поїхав дах.
«Він не вартий», — твердять, а в горлі клубок і біль,
Ти віддала все серце, без жодних дурних умов.
А у відповідь — пустка, холодна, неначе лід,
І цю каву з льодом ти мовчки ковтаєш знов.
Пара з вейпа густа на мить закриває ніч.
Ти виходиш на пірс, де хвиль божевільний біг.
Справедливості в світі немає — відома річ,
Ти лишилась із цим фіналом віч-на-віч.
Ці стосунки — не ринок. Тут правила геть німі.
Ти віддала все серце, а відповідь — пустота.
Море просто шумить у такій же глибокій тьмі,
І йому все одно, що історія ця — не та.
Ти стоїш на пірсі, вдихаєш солоний бриз,
Густу білу пару пускаєш у темноту.
Світ не винен нічого, це просто такий круїз,
Де ти вчишся наново жити за лінію ту.
Вiч нА вIч
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126060206270
Свидетельство о публикации №126060206270
Рецензии