Душа-Русалонька

Вірші створені на основі мотивів казки Ганса Християна Андерсена «Русалонька» - моєї улюбленої казки, через  образи якої відображується емоційний стан ліричного героя, його реакція на невтішну воєнну сьогоденність, і роздуми про силу творчості, яка допомагає пережити найтяжчі часи… Фрази, помічені «зірочкой», пояснені під текстом твору.

У кожного в дитинстві cвій існує – найулюбленіший і омріяний герой…
У всьому світові – не оказкованому! - зрозуміло, коли Цезарів й Наполеонів
Похмурістю своєй «уквітчаних» в віках, на дІтлашковий свій «гербОк»
Собі хлопчисько обирає – і, звичайно, НЕ за – творення законів!..

А мОю глИбоко-ліричну душу навіть з тих – почАткових, «прибережкОвиїх» часів
Вражає дівчинка з морських безоден, що закони рідненького безо-дна переступила! –
Та тендітинка Царства Окиянного, - заради Безмеж-Окаянного Коханнячка кровоточивиїх крокІв
Зробившая безлІч! – та ніжная Русалонька, що по «вогнЯних» лезах дня – не раз ступила!..

І часто так мені здається нині, що і я, вже не зважаючи на божевільно-«хороводний» Жах
Наземних попелищ, «підводні течії» безбожно-стрімкі, і з небес погрожуючі лиха,
Я по болЯх людських – украй-нестерпних, мов таЯ Русалонька, що ходить по ножах,
БезвИхідно-блукать себе прирік – ще й і «танцюючим» крокОм - так «вогнеквітно» і «палючо»-лихо!..

Не міг ніколи сИдіти й чекать, занурившись, замОрившись в себе, біля морів погод…
Не міг ніколи я ховатися від світу лютого в ідилірично-викрашений пІдводний палац з берилу…
Ні! треба, щоб цю Ідилірику мою, моє Поезо-Світло всім створінням всіх висот, глибин й широт
Крізь непокірні, непідвладні всі «поверхні» Окиянні – моя Музонька Поезосоняшна – дарила!..

І кожне словонько своє ніжно-охайненько вирощую, мов квітоньки у тім садку
Моєй Русалоньки, якими тішилася У час відчаю, й сльозами лагідними окропляла…
Немов би хочу кОжненьким квіт-словоньком замилувать, дорогоцінної Її, – духовну висоту …
Щоб теплотворні слізоньки Її щасливої душі у «квітворіння» всяяти – смарагдоросними краплЯми!..

І кОли гостре світло слів збираю я – по «лезах» дня! І кОли в цІї нинішнії - дикі хижі ночі
Я нібито німіючи від Всесвіту надобожевільного, до нього несусвітно-клИчу  - у віршАх…
Моя душа так ніжно-лагідніє, так тендітніє… що і казать, моя душа в цей час – жіноча…
Така відчАйристо-відданая, але ж така незрадно-мужняя! – жіночая душа!..

І хай нас із-за нашої – могутньо-надліричної Любові - так кортить відьмацьким чарам
Відправити – скортіш! – з моєй незручно-неосяжною – для них – душей – на тОй світ! –
У нашім Гласі вимушено-занімілім весь час повниться такой Чистішої Любові – Чара,
Й ті Чари нашой д-вічной із душей-Русалонькой – Поезії, творЯть для чорних сил  – магічне «Досить!»..

Затьмарливіш нема для них, ніж наші «гостро-вОгнянії» до ВсесвІту «яскромовні танці»!!..
Пред ними заніміє і замре сам Морок Буревієносний, і сама БурхлИв-РозквІтная Весна! –
І Якщо навіть вільная русальна спів-душа* – морською піной – розіллється зрешті – океанськи! -
То Діти Світла* нашої Світлирики до добрих душ злетати будуть – вічно-довго! – наяву й у снах!..

А пОки пОвниться - так щедро, усім чАрищам назло! – та світла Чаронька Любові Чистой –
Чарсвітла Чаша та, що не розплЕскати ні в співі, ні у «танці мовнім», ні в яскровіршІ!..
І йде поет всесвітньо-«ножовой» ходой, так свято зберігаючи в собі – закоханого в Казоньку хлопчиська,
Все намагаючись – русалоньку ту, «тендітинку», зберегти в собі – пречисто! –
В своїй всесвітньо-виснаженій і нещад-дорослішаючій - «бурхлив-душі»!..

(Вірші створювалися ввечері 7 травня, ввечері 11 і 12 травня і вранці 13 травня 2025 року, фінальна авторська редакція – ввечері 26 травня, в ніч з 31 травня на 1 червня 2026 року. Текст містить оказіоналізми.)

ВВАЖАЮ НЕОБХІДНИМ ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ДЕКІЛЬКА МОМЕНТІВ:

*«Русальна спів-душа» - відсилання до русальних пісень – окремого роду української народної обрядової пісенності з частими згадками про русалок, зустрічі з ними і їх «проводи», подекуди з мотивами веснянок: про ворожіння з голосу зозулі, звивання вінків, про милих і нелюбів тощо.

*То Діти Світла нашої Світлирики до добрих душ злетати будуть – вічно-довго! – наяву й у снах!.. – це відсилання до справжньої кінцівки казки Андерсена, яку в багатьох виданнях по всьому світові часто «відсікали», й тому у масовій свідомості «Русалонька в кінці казки перетворюється в піну»… Але у Андерсена Русалонька хоч і перетворюється у морську піну, але смерті не відчуває, а тільки радість і сльози на очах. Вона перетворюється на маленьку Дочку Повітря,  і багато її дивних незримих подружок розповідають їй, що вони виконують «маленькі, але відповідальні доручення», наприклад, охолоджують повітря у жарких країнах, щоб перешкоджувати розвитку мікробів і інфекцій. За ці «доручення» через багато років їм подарують безсмертну душу, яку з дитинства хотіла мати Русалонька, але яка може бути тільки у земної жінки. Фінал мого віршу відсилає саме до справжнього, істинного фіналу казки, створеного Андерсеном, що був глибоко релігійною людиною. В моєму варіанті «Діти Повітря» названі «Дітьми Світла»…