Колись мені здавалось: треба гори
Звернути, щоб залишити свій слід,
Робити щось, не знаючи утоми
Аж поки не побачиш перший плід.
Але з роками істина відкрилась:
Щаслива мить – не в праці (знаний факт),
А в тім, що зірка в час нічний з’явилась,
Що вабить квітом мальовничий сад!
І посмішка чиясь, і тихий вечір,
І неба помаранчева вуаль –
Це те, що у душі в пріоритеті,
Сентиментальний ностальгійний вальс…
Нам кожен день дарує стільки прагнень,
Що неможливо випити до дна!
Ні подвигів не треба, ні досягнень
Щоб відчувати повноту життя!
Мистецтво жити – це вбачати диво:
В полях і луках, в небі, у степах,
Дивитися на білий світ мрійливо,
Блукати по квітучих берегах…
За кожен день Всевишньому молюся,
Знаходжу радість навіть у дощі,
Зі щастям (вірю!) я не розминуся,
Наперекір загарбницькій війні!....
Мистецтво жити
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126053106730
Свидетельство о публикации №126053106730
Рецензии