Мы пекли на узліссі картоплю,
ти і я плюс іще одна парочка,
але думав я більше про попу,
як її настромити на палочку...
Маю я на увазі попу
ту,що в джинсах твоїх синеньких...
Говорила ти щось про Європу
і про долю гірку України-неньки...
Друга пара чкурнула до лісу-
назбирати ще трохи хмизу...
Ми залишились коло багаття-
ах,як жаль,що на тОбі-не плаття!
Так було б набагато простіше,
помагав би мені вітрище-
той,що наче кепкуючи свище,
погасити хоче вогнище.
Задирав би він краще сукню,
поки наші колеги відсутні,
та на тобі наглухо застебнуті джінси,
а ті двоє щось довго не вертаються з лісу.
Ніби в шахту вони за вугіллям спустились-
я б спустився також-є здоров'я і сили.
Ти також ніби є,та насправді-відсутня.
Та насправді-далека,чужа,неприступна.
Пикниковое стихо
© Copyright: Андрей Яременко Львов, 2026
Свидетельство о публикации №126053008287
Свидетельство о публикации №126053008287
Рецензии