про ребро адамове
...не стануть лагідні колишніми,
як би не домагався час.
Той перший погляд долю вирішив,
і дав надію водноча;с
на уподо;бання до близькості,
до найдорожчих володінь,
коли в захопленні від щирості,
у тіло втілювалась тінь,
немов зерно, ребро адамове,
в квітучу вишню проросло.
І хочеться відчути заново,
як вабить землю чересло;.
І хочеться ловити поглядом
рожеві, білі пелюстки;
перед очима, а не спогадом,
лихій годині навпаки...
Свидетельство о публикации №126052808803