Сакральний дотик

«Коли слова стають занадто важкими,
вони перетворюються на краплі прохолоди.
Цей вірш не для того, щоб його читали.
Він для того, щоб запеклі руки відчули тепло,
а чиїсь незнані очі — світанок...»

         ***************


Відлуння моєї душі торкається ніжно чорнил,
Краплинами тихими падає в чисту глибинь.
Це сповіді легкість, це дотик м’яких білих крил,
Що раптом розвіяли давню нічну заметіль.

Ці строфи стікають, мов тепла, жива таємниця,
У серце, що довго мовчало у темних снігах.
І гасне вогонь, що палив так нещадно зіниці,
Коли прохолода тремтить у запеклих руках.

Коли із душі опускаються світлі рядки,
В чужих нам очах спалахне цей ясний світанок.
Ми просто лишаємо світу ці чисті казки,
Де ніч огортає серця у тонкий серпанок.

Так ла;гідно кри;ла спови;ють цей все;світ і бі;ль,
Змива;ючи в ти;шу відби;тки від зму;чених лі;т.
І знову у не;бі згаса;тиме та;йна зоря;,
Вона; спалахне; у цих невгамо;вних рядка;х.