Сакральний дотик

Коли слова стають занадто важкими,
вони перетворюються на краплі прохолоди.
Цей вірш не для того, щоб його читали.
Він для того, щоб запеклі руки відчули тепло,
а чиїсь незнані очі — зустріли світанок....


         **************



Відлуння душі проливається ніжно в чорнила,
Краплинами тихо стікає в німу глибину.
Це сповіді легкість, яка дарувала нам крила
І раптом розвіяла тугу мою крижану.

Ці строфи лягають, мов тепла, жива таємниця,
У серце, що довго мовчало в холодних снігах.
І гасне вогонь, що палив так нещадно зіниці,
Коли прохолода тремтить на запеклих руках.

Коли із душі опускаються світлі рядки,
І вогник ласкавий сідає на змучений ґанок,
Ми просто лишаємо світу ці чесні думки,
Де вечір згортає серця у тонкий серпанок.

Так лагідно крила сповиють і всесвіт, і біль,
Змиваючи в тишу відбитки від змучених літ.
І знову у небі згасає нічна заметіль,
Вона залишає у віршах невгасний свій слід.