Я будувала дім, де вікна з товстого скла,
Де стіни німі, а підлога тримає кроки.
Я так берегла себе від твого тепла,
Щоб знов не палити серце крізь довгі роки.
Ти був як пожежа, як вітер, що рве дахи,
Твоя божевільна щирість не знала міри.
Я вчила тебе мовчати, ховати гріхи,
У клітку законів закрити живого звіра.
Я вдавала спокій, ховала свою німоту,
В моєму блокноті — графіки та печатки.
Я міцно тримала твою непокірну тьму,
Та тільки втрачала любові палкі початки.
Але подивися: в кімнаті застиглий чад,
І стіни мої обернулись в глухий полон.
Тут кожен із нас — і в'язень, і наглядач,
І чути крізь тишу металу важкий прокльон.
Ми так рятувались від прірви і від ножа,
Міняли свої серця на бронежилети...
Тепер на порозі — безпечна, свята межа,
Та в цій дивній фортеці ми назавжди стерті.
Фортеця на двох
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126052807390
Свидетельство о публикации №126052807390
Рецензии