Сонет VIII

 
Мене бентежить часто демон хоті.
Безгрішного душа не знає сна.
Насампеоед засмучена вона
Короткістю живого свята плоті.

Що їй короткий  сполох насолоди,
Коли за ним спустошеність одна
І ти лежиш, як випита до дна,
І я, як стислий пень, торчу навпроти?

Але якби, як в нору входит звір,
Проникнути цілком я в тебе зміг
І набухав би там, і ти від болю

Голосячи щоб розродилась мною,
І все було б гаразд, і Бог з тобою, -
Вважав би я, що смерть я переміг.


      Оригинал
 
Меня тревожит демон вожделенья,
Безгрешного душа не знает сна,
Но наперед омрачена она
Земной неполнотой совокупленья.

Что ей мгновенный пламень наслажденья
Пред той тоской, когда охлаждена,
С содружницей своей разлучена,
Коснеет плоть в дрмоте пресыщенья?

О, я б хотел, как в нору входит зверь,
Всем естеством в твою живую дверь,
Всем бытием, просящим страстной доли,

Войти, взыграть и источать твой зной,
Чтоб, голося от сладости и боли,
Ты, как младенцем, набухала мной.


           Абрам Эфрос