Реберні ґрати
Ти вирвала пам'ять із м'ясом і разом з корінням,
Лишила мені лиш судому й відлуння кімнат.
Я став для самого себе блідою, німою тінню,
Де кожен мій подих — тавро із суцільних страт.
Там зліва не стукіт — руйнується кожна клітина,
Бо ти забрала із собою всі світлі, щасливі сни.
Любов не померла. Вона, як бездомна сирітка,
Стікає сльозами посеред цієї весни.
Воно задихається, б’є у ребернії ґрати,
Благає про спокій, якого у світі нема.
Якої іще мені треба зазнати тут втрати,
Щоб ця кровоточива рана затихла сама?
Ребернi грати
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126052501864
Свидетельство о публикации №126052501864
Рецензии
