Сонет VII

       
Легенько доторкнешся ти до мене -
Я пригорнусь до тебе, я не сплю.
Я думаю, що я тебе люблю.
Ти старша, і до мене шлях твій темний.

Цілуємося. В тебе, в себе ллю
П`янке, як брага, молоде зелене
Вино мого кохання, твердо певен,
Що попри все я правильно роблю.

Не перший рік вдова, живеш із свекром.
Я син його молодший. Час летить.
Як він і я, ти не боїшся пекла.

Як я і він, шануєш кожну мить.
І все у нас гаразд з тих пір, як звикла
Себе на двох ділити. Й Бог мовчить.

         
 
         Оригинал

















 













   




 












 

       





Едва зажжет твое прикосновенье
Во мне огнеподобную струю,
И плоть начнет слепое нисхожденье
В слепую восприемницу свою, -

Любоовных чувств высокое томленье
Переегорает в легкий дым. Я лью
В тебя, в себя, - лишь злое иступленье,
Я ужасом бесформенным горю.

И мнится мне, - я не приник устами,
Не я вонзаюсь хладными перстами,
Не я душу объятием глухим,

Но существо без имени и склада,
Быть может - изведенное из ада,
Чтоб мир обрызгать семенем своим.

      Абрам Эфрос