Сплітаючи протуберанці в коси,
Зоря-диктатор править у світах.
Де кожен атом рій фотонів просить,
Мов дозу, все поклавши на вівтар.
І день, і ніч, як два боки монетки,
Такі близькі й далекі водночас,
Доповнюють миттєвостей абетку,
Щоб спогад перехресний не зачах.
Ми – юні душі, Всесвіту краплини,
Породження надмірних почуттів.
Чекаємо на вітер, що прилине
Хвилин за вісім, вживлені у тінь.
Лякаємся розрідженого світла,
Готуючи данину для взірця –
Свою невпевненість, яка осліпла,
Ще й плаче у куточку без кінця.
Але дарма, не вартий сліз неспокій,
Тим паче, сяйво струм надій несе.
Хоча й лишає скрізь рубці глибокі
На шкірі снів, складаючи есе.
19:42, 21.05.2026 рік.
Зображення: Copilot.
Сплiтаючи протуберанцi в коси
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2026
Свидетельство о публикации №126052107474
Свидетельство о публикации №126052107474
Рецензии