Коли ти ночувала без мене

Ти наснилась мені
Після ночі вогню
У весняній світанковій тиші,
Нібито у пітьмі
Ми сховались удвох
На колишній квартирі моїй.
Прохолода ішла;
Поміж нами також.
А бажання ставало сильніше.
Очі рухались вниз,
Не тримали сльози.
І була ти у сукні одній...

Ти у сукні одній
Накидала пальто
І котенком мене називала.
Я лише обіймав,
Цілувати не смів –
Під розчиненим навстіж вікном.
Якби міг хоч без слів
Розповісти про світ,
Де розмови нам не вистачало,
Непритомним би впав
Або п'яним як ніч –
Твоїм поглядом – білим вином.

Коли ніч поділилась на нуль,
Слід червоний трасуючих куль
Відшукав відчуття нескінченне.
Може, саме в сучасній добі
Навпаки – я наснився тобі,
Коли ти ночувала без мене?

Ну а потім в луні
Я твій голос шукав
По безкраїх пустих коридорах.
А знайшов телефон –
Безнадійно старі
Повідомлення голосові.
Коли знов я зібрав
Всі частини душі,
Чесно сказані в переговорах,
Не лякав вже ні шум,
Ані спалах вночі:
Уві сні ми назавжди живі.

Коли ніч поділилась на нуль,
Слід червоний трасуючих куль
Відшукав відчуття нескінченне.
Може, саме в сучасній добі
Навпаки – я наснився тобі,
Коли ти ночувала без мене?