Чи бачив ти у сутінках безодні
Сумної зграї невимовний біль
Чи очі вовка, пильні і холодні,
Що не відступлять навіть без надій.
Згадай, як часто падав ти додолу,
Щоб знов піднятись з вірою в душі,
І ти вставав, не дивлячись на втому,
Не поспішав знайти легкі путі.
І вкотре вже, коли стіна незгоди,
Спиняла кров і била навмання,
Твоє сумління прагнуло свободи
І відкидало роль споглядача!
Немов сліпий, бувало, йшов ти світом
Та зберігав гартоване єство
І шепотів: «Залишся оптимістом!
Пиши своєї долі полотно!
Перед юрбою душу не оголюй,
Не плач при тих, хто болю не збагне.
Бува нестерпно – сам-на-сам з собою,
Та сильний духом витримає все!”
Не оголюй душу
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126052102126
Свидетельство о публикации №126052102126
Рецензии