Я малюю Ковчег між вершин Арарату,
Коли стихли дощі та вода відступила.
Увесь Всесвіт стискає себе до кімнати,
Балансує на пензлі у краплі акрила.
Я себе відчуваю вершителем долі,
Бо вирішую кого мені рятувати
На вцілілому в горах святому атолі
Над руїнами світу від смерті та страти.
Сивий Ной на кормі стародавньої ери
Розгортає дробини, зриває печатки,
Вивільняє пташок, відкриває вольєри,
Запускає у небо Великий Початок.
І сміється і плаче, пригадує натовп,
Як не вірив ніхто, пліткували у спину,
Як вкладав все, що мав на рятунок звіряток -
Кожній тварі по парі, щоб вид не загинув.
Я малюю Ковчег, як останню надію
Під ворожі атаки, зенітні гармати...
Щоб у давні часи втілив Ной свою мрію
Я врятований світ мушу домалювати.
Лена Жажкова
16.05.2026
Ковчег
© Copyright: Елена Жажкова, 2026
Свидетельство о публикации №126051600719
Свидетельство о публикации №126051600719
Рецензии