Відцвіли кульбаби загадково,
Білим димом стали серед трав.
І летять над полем так раптово,
Наче хтось про час їм натякав.
Десь у небі вітер їх колише,
Розсипає долі навмання.
А земля мовчить і тихо дише,
Бере зерна нового життя.
Білі кульки - мов Галактик кола,
Вітер кличе їх у висоту.
І пливе космічна ця розмова,
Крізь любов, безмежністьі мету.
А кульбаба - сонячна дитина,
Їй щоб навчитись вітром жить,
Змушена летіть крізь час невпинно,
Щоб себе у світі повторить.
П1сня В1дцв1ли кульбаби загадково
© Copyright: Мария Майор-Килиманн, 2026
Свидетельство о публикации №126051406631
Свидетельство о публикации №126051406631
Рецензии