Тривоги чаша сповнена по вінця,
Від розпачу в душі бринить печаль.
Я виткала себе нову з терпіння,
Де сльози і незгоди – це кришталь.
Не завжди небо у душі блакитне,
Та я навчилась жити з тягарем.
Любов у серці робить відчай тихше,
Привітним зігріває промінцем.
Я не прошу ласкавих днів у долі,
Навчилась жити з тугою в душі,
Ховаю від людей комок у горлі
І віршами лікуюсь в самоті.
Пригадую роки свої найкращі,
Кружляю над утраченим селом.
Не вірю у фантазії удачі…
Давно вже стала усмішка щитом.
Від безнадії іноді самотньо,
Та я не плачу і прощаю зло,
Вслухаюсь у чуттєве серця соло –
Моїх утіх і туги джерело…
Виткана з терпiння
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126051401685
Свидетельство о публикации №126051401685
Рецензии