За синім туманом, де роси криштальні,
Ми разом ішли у далекі світи.
Там смуток зникав, наче сни передранні,
І серце раділо, бо поруч був ти.
Гойдались калинові грона червоні,
Як трепетні краплі прощальних розмов.
А зорі пили теплий мед із долоні,
Немов причащались красою дібров.
Гойдав вітерець ковилу на горбочку,
Зливався зі степом блідий небокрай.
Твій погляд нагадував синю волошку,
Нектаром манив білопінний розмай.
Звучала мелодія мрій романтично,
Душевна і ніжна, як білі хмарки…
Лічила зозуля роки безупинно…
Крізь будні і втому ми казку несли…
Вернутись би знову у сині тумани,
У луки квітучі, в зелені гаї,
Забути образи, загоїти рани…
На жаль, це можливо лише уві сні…
За синiм туманом
© Copyright: Галина Чехута, 2026
Свидетельство о публикации №126051401627
Свидетельство о публикации №126051401627
Рецензии