Тише, тише, не будіте Мавку,
Її тиша — спокій тихих вод.
Десь далеко сич в гаю гуркоче,
Блиск зірок веде свій хоровод.
Спить вона у травах, як у шовку,
Місяць вплів у коси білу нить.
Вітер вщух, замовкла навіть вільха,
Щоб її спокою не спинить.
Лиш туман над плесом задимиться,
Вкриє берег саваном м’яким.
Мавка спить, і їй, можливо, сниться,
Як стає вона дощем грибним.
Вона спить, а він десь поряд ходить,
Береже той спокій серед трав.
Серце в лад із лісом пісню водить,
Ту, яку колись у неї вкрав.
Він не кличе, він лише чекає,
Поки ніч розсіє дим чаклун.
Бо кохання — то не те, що сяє,
А тонкий, ледь чутний дотик струн.
Він прийде, як тільки небо скресне,
Принесе їй пролісок в руці,
І любов, мов сонечко воскресле,
Заблищить сльозою на щоці.
Мавка
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126051300965
Свидетельство о публикации №126051300965
Рецензии