О друзи мыли ноктюрн

        О друзі милі
              ноктюрн

О друзі милі, нас все менше –
Сирітства біг земних стежин...
Закономірність? Та чи легше?
Незваний ирію* ужин...
Хоч перед очі – юнь у цвіті
І горнеться ще майбуття;
Дівчатка й хлопці в білім світі,
У мріях ще усе життя...

Приспів:
Не думається в сьогоденні,
Що ми тут гості на Землі –
В однім житті – єдине ймення,
Скіль їх було в небес велінь?!
– Що з того мати будем?, кажуть,
Мудруй, як хочеш, чи облиш?...
Вся мудрість нині просто в сажі,
Відмити б, де духовний клин?

Не лишень на ескізах Неба –
Наш вибір в силі Божій є.
Прямує кожен з нас, далебі,
Шляхом, що вимостив й жиє.
Та ейфорія все пізнання
Дає пояснення й цьому –
Душ кругообіг, вічна даність,
Збагнути б це в земнім уму...

Приспів:
Не думається в сьогоденні,
Що ми тут гості на Землі –
В однім житті – єдине ймення,
Скіль їх було в небес велінь?!
– Що з того мати будем?, кажуть,
Мудруй, як хочеш, чи облиш?...
Вся мудрість нині просто в сажі,
Відмити б, де духовний клин?

В’ячеслав Шикалович
14.12.2020р. –
Вирій (ирій, ірій, рай) — у східнослов’янській міфології — стародавні назви раю — блаженної сторони, вічної весни, вічного світла і Райського (Світового) дерева, дерева життя, біля вершини якого нібито мешкають птахи та душі померлих; в українському фольклорі збереглося відлуння давніх уявлень про перевтілення душ померлих; можливо, відлітання птахів у Вирій так чи інакше асоціювалося з переміщенням душ у потойбічний світ.