Вояж селом

Знов до села крокую з багажем
за переліском батьківське подвір'я,
хоч безліч різних написав поем,
проте найбільше з них-про Білозір'я.

Хоч ноша моя зовсім не тяжка
зросилося чоло і під очима,
не волочив на грядці я плужка-
лиш поетична збірка за плечима.

Не тільки про село своє пишу,
про Смілу,про Дубіївку і Хацьки,
про інші села-потім напишу
і їх красу,що сяє наче цЯцьки.

Я вже давно не був на Ірдині
в моїм потенціалі є цитати,
бо зовсім не чужий Ірдинь мені
ще вірш про нього мрію написати.

Крокую по заозеру один
і від утіхи серце завмирає,
та на душі війни гіркий полин
хоч навкруги природа оживає.

Коли до двору отчого дійшов
на лавці біля брами сів спочити,
через Холошу на Броди пішов,
всіх родичів ще треба охопити.

Село своє душею обгорнув,
ніякі не страшні мені бар'єри
я біля смолокурки повернув,
назад вертався,де були кар'єри.

Коли пройшов обійстя Мурашів
і де квартирував  колись Морозов
згадав дитинства слід й товаришів
і на моїх очах з'явились сльози.

Війни ятриться рана на душі
хоч перші рими про весну і села,
пробачте за скорботу у вірші,
що вийшла повість зовсім невесела.

О.Чубенко-Карпусь.
травень 2026