П1сня 1риси - кв1ти Небесно1 тиш1

Іриси розцвіли повздовж двору
Наче чиїсь сни в ранковій імлі
І торкалась Неба веселка знову,
Розсипаючи світло по сонній землі.

Ти йшов повз них- і серце озвалось
Ніби хтось далекий  покликав знов.
У пелюстках різнобарвних щось ховалось
Чи то пам'ять, чи ніжність, чи давня любов

Іриси, іриси- квіти дощів,
Квіти небесної тиші.
В них всі барви нездійсненних чуттів
І голос Душі найніжніший

Іриси, іриси - веселки слід
Що залишився між нами
Наче місток поміж нас та й завіт
Між почуттями та й між словами.

Кажуть, Іріда спускалась веселкою
І подарувала ці квіти землі
Щоб люди не втратили  віру в тепло
Особливо у темні і холодні дні.

Коли вечорами стихає дорога,
А Душа загубилась у метушні,
Іриси світять тобі біля дому,
Мов тихі ліхтарики в синій весні.

І поки цвітуть іриси обереги,
Світ не забув про красу й доброту.
Бо кожна пелюстка, мов подих веселки,
Несе у собі і любов, і весну.