Сонет IV

Не віл, що тягне плуг по цілині,
Не горлиця, що проліта над ланом,
Це ти все  ковзаєш легеньким лоном
По темному й гарячому мені.

І певно так в летейській стороні
Під миртом вічним, ніби непритомним,
Похитуючись, духи напівсонні
Паруються в прозорому воґні.

Вже сонце завітало в мою спальню.
Торкаючиись твоїх змарнілих скронь,
Я відчуваю: гасне твій вогонь.

Дивлюсь на тебе вперше як востаннє.
Не  відпускаючи  твоїх долонь.
І ти на мене дивишся дзеркально.

        Оригиал

Не вол, влекущий плуг по целине,
Не лань, летящая нагорным склоном,
Но ты, скользящая легчайшим лоном
По темному и огненному мне.

Скользи, скользи! В летейской стороне,
Под вечным миртом, нежным и зеленым,
Не так ли духи телом воскрыленным
В прозрачном сопрягаются огне?

Пускай прибой медлительных касаний
Не разведет сплетенных этих дланей
Пока в окне не загорится день, 

И мне в глаза взглянув, как в мир зеркальный,
Очнешься ты, и задрожишь, и в тень 
Укроешь лпк, поблекший и  печальный.

     Абрам Эфрос