Вже вкотре квітнуть яблуні і груші,
А моє серце крається,болить...
Спаси,мій Боже,грішну мою душу,
А мама хай пробачить,бо на мить
Я уявила,що також чекаю,
Але не йдуть,чи пам'ятають ще (а може й ні)
Сім'я,робота,клопоти без краю,
А я чекаю і сумую в тишині.
Пробач мені,матусю моя рідна
І ти, мій тату,теж мені пробач.
Бо зараз навкруги земля нерідна,
Я так від вас далеко,що хоч плач.
Тепер ви на хмариночці легенькій
Навіки поруч , назавжди в руці рука.
Мене,як ваше пташеня маленьке,
Оберігають ваші крила навіка.
Наснилась мама - молода,весела,
Чомусь раділа,посміхалася мені.
Моє найжиттєдайніше джерело,
Мамусю, я була щаслива в тому сні.
Пробачте, мої любі,мої рідні,
Вже котрий рік у вас я не була...
Лиш сонця промені ранково-мідні
Нагадують, що ніч розповіла.
Спокута
© Copyright: Светлана Кинебас, 2026
Свидетельство о публикации №126050902132
Свидетельство о публикации №126050902132
Рецензии