Птахи моiх чорнил
Епілог:
«Між першим помахом чорнильного крила і останнім ковтком гіркої кави — ціле життя, що розчинилося у холоднім сні».
Мої чорнила птахами до тебе,
Танцюють тіні в помилках моїх.
Ти був чи ні? Розчинене у небі
Відлуння слів, що я лишила в них.
Вона, як дощ — раптовий і неспинний,
Але у краплях — солі гострий смак.
Цей сумнів мій, тонкий і безпричинний:
Ти — рідний берег чи чужий маяк?
А кава стигне, принесе утому,
І гіркота лишається на склі.
Ми — тільки тіні у житті німому,
Що загубились у холоднім сні.
Немає слів — лиш крила паперові,
Що б’ються в шибку змоклої душі.
Це все, що нам лишилось від любові —
Останні птахи в кожному вірші.
Вони летять, де ніч стає німою,
У синій простір, де немає меж.
Лишаюсь я наодинці з собою…
Ти в цих рядках, мабуть, мене знайдеш.
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126050805522
Свидетельство о публикации №126050805522
Рецензии