Бачу новий день — дякую Богові…
Дихаю…
Працюю…
Маю думки та плани…
На душі чомусь не спокійно…
Трохи моторошно…
Травневі свята — не справжні…
Справжні, коли в них тиша…
Справжні, коли в них спокій…
І всі, хто поруч — щасливі
Радіють сонцю, хоч стомлені…
Але в нас не тихо, а гучно…
Гвинтокрили йдуть низко низько…
Так потрібно (їм, майже, зручно)…
Гуркіт впевнений, дуже сильний…
Наче здуріла, лунає тривога…
Не полишає життя надії…
Та кожен раз я питаю Бога:
«Чому є люди такі неспинні?…»
Але питання це — риторичне…
Видихаю нелегко та стомлено…
Ставок маю на житья ще більше,
Ніж в минулому війною не скованому…
По крихтах збираюся з силами…
Думки в голові стають мотлохом…
Не дивуюсь такому «перемир;ю» вже..
Чую вибух за вибухом болісні…
(Ніка)
7.05.2026
Між здравими мало бути перемир’я…
Бачу новий день дякую Боговi
© Copyright: Вероника Удовиченко-Ивашина, 2026
Свидетельство о публикации №126050804884
Свидетельство о публикации №126050804884
Рецензии