Ти полетіла й залишила в моїм серці дирку,
Велику таку агромну, размєром з двох літрову бутилку
Тебе не стало — і в мені мов затворилася кватирка.
Хто тебе поверне — мій великоглавий друг.
Твоя здоровенна макітра — пустка, що стягує вселенський мозок,
Твій подих — рев дикої кобили.
Хто наважиться накинути на тебе віжки —
Збиратиме потім докупи свої щелепи, зуби й мізки.
Як мені хотілось побути ще з тобою трішки.
Капає вода з бурулі, вмиває твої ніжки.
Тане лід довкола, купаюсь в ополонці.
Ти мій огризок неба, моє персональне сонце
Твій лоб спітнілий, піт стіка струмками.
Викрутити б твій светр і тим напувати мух(бджіл) з ґедзами
SO
16
© Copyright: Богдан Байдюк, 2026
Свидетельство о публикации №126050700938
Свидетельство о публикации №126050700938
Рецензии
