Пролог
Гірка кава... і золотавий дим
Малює сни на сторінках відвертих.
Цей вечір став солодким і німим,
Щоб у чорнилі почуттям не вмерти.
******************
I
Лягає ніч... Чорнило оживає,
Торкається нечутно дум моїх.
Воно в рядках надійно приховає
Усе, що ніжно зазвучало в них.
II
Малює пульс, веде тонку межу,
Де слово переходить у малюнок.
Я тут себе поміж рядків залишу —
Як подих, як несмілий поцілунок.
III
Хтось бачить літери, а ти — відчуєш віск
І шепіт душ, що вижив у багатті.
Це сповідь, де зникає зайвий блиск,
Мов біле світло на твоїм зап’ясті.
IV
Не всі спроможні тишу ту прийняти,
Що б’ється в серці чорного пера...
Я вкрала подих птаха, щоб писати,
Де тінь моя на край душі лягла.
V
Змикає ніч свої важкі повіки,
І тане звук у сутінках тепла.
Я відпускаю цей політ навіки,
Лишивши небу два мої крила.
Тiнь мого голосу з циклу вiршiв ще та поетеса
© Copyright: Кударенко Елена, 2026
Свидетельство о публикации №126050702247
Свидетельство о публикации №126050702247
Рецензии